Подорож з Ніжина до Москви (надруковано в "Акцентах" у березні 2007 р.)

Рушаючи до сусідньої держави, до її столиці, я не очікував на будь-які несподіванки чи відкриття. Адже відвідувати Москву доводилося і в радянські часи, і в часи, що прийшли після отримання Росією незалежності.
Я не обмовився, шановний читачу, незалежність після розвалу Радянського Союзу здобули не лише Україна, Молдова, країни Балтії, Кавказу й Середньої Азії, а й Росія. Принаймні, в сучасному календарі цієї країни, так само, як і в нашому, є серед свят і День незалежності. Від кого та незалежність, кожен, мабуть, розуміє по-своєму, та факт залишається фактом: Росія, як країна, відчула себе незалежною лише після припинення існування Радянського Союзу.
Отже, звичний, хоча й суттєво оновлений, Київський вокзал Москви. З динаміків лунають вже знайомі за попередніми приїздами застереження до пасажирів «з метою попередження терористичних актів». Рушаючи в дорогу, не можна брати у незнайомців жодних передач чи вантажів. Про помічених підозрілих осіб треба негайно сповіщати працівників вокзалу та міліції. До покинутих господарями речей ні в якому разі не можна торкатися, а треба знов-таки терміново про них повідомляти службовим особам. І взагалі – пильність понад усе. Москва чекає на терористичні акти, і кожен вокзал – найбільш зручна для терористів арена дій. Мимоволі поспішаєш, щоб якомога швидше опинитися подалі від вокзалу.
Між тим, небезпека криється не лише в реальному просторі, а й у віртуальному. В цьому мені довелося переконатися, щойно я спробував зробити першу покупку – стартовий пакет для мобільного телефону. Під час попередніх відвідин Москви я користувався послугами українського «Джинсу» і переконався в тому, що в роумінгу мобільний зв’язок дуже дорогий: я повернувся до України з «мінусом» у вісімдесят гривень. Отже, цього разу я завчасно визначився, який саме стартовий пакет і якого саме російського мобільного оператора мені слід придбати для дзвінків до України під час московського відрядження. Обійшовши пару-трійку точок, що торгують картками, знайшов саме те, що намітив, і простягнув продавщиці гроші. Взявши купюру, та знов простягнула руку: «Паспорт!» Звиклий до вільного доступу до послуг мобільних операторів в Україні, я не одразу второпав, що в Росії можливість спілкування мобільним зв’язком – то прерогатива громадян Росії. Продавщиця має не лише пересвідчитися у наявності в покупця російського паспорту. Вона заповнює під копірку три примірники документу, до якого вносить купу паспортних даних, починаючи з прізвища, імені, по батькові, дати народження та місця проживання кандидата на отримання стартового пакету, і закінчуючи відомостями про те, де, ким і коли виданий паспорт.
Що це: один із заходів боротьби з тероризмом чи намагання властей обмежити спілкування між своїми ж громадянами, а надто між своїми громадянами та іноземцями? Отже, я рушив далі без стартового пакету російського мобільного оператора, сказавши наостанок продавщиці: «Як же ви відстали!» «А при чому тут ми? У кожній точці Вам те ж саме скажуть. Такий закон» - відреагувала на мої слова продавщиця.
Зайшовши до станції метро, я вже майже не здивувався, побачивши у вікні каси оголошення про те, що місячні проїзні квитки продаються лише по пред’явленню… так, того ж таки паспорта. Добре, що хоч звичайні квитки на одну чи кілька поїздок доступні широкому загалу, включно з прибульцями з інших країн (в Москві прохід до поїздів метро здійснюється не за жетонами, а за картонно-пластиковими картками-квитками).
Стоячи на східцях ескалатору та слухаючи нові застереження з гучномовців про небезпеку терористичних актів, я намагався зрозуміти логіку російських борців з тероризмом в метро. Невже, відмова іноземцям в придбанні місячних проїзних квитків ту небезпеку відвертає? Чи потрібний терористу місячний квиток для скоєння терористичного акту?
З іншого боку, існує чимало легенд про те, що під московськими тротуарами, під товщею землі, збудоване іще одне величезне місто, і метро – то тільки одна його невеличка частка. Стверджують, що існує метро-2, до якого не те що іноземцям, а навіть «звичайним» російським громадянам вхід суворо заборонений. Отже, і до цього міста, і до цього закритого метро може бути прикута увага не лише терористів, а й агентів іноземних спецслужб.
До преси просочилися відомості про те, що підземне місто-бомбосховище під Москвою здатне забезпечити автономне існування 12-15 тисяч людей протягом 25-30 років. Потрапити до того міста можна через відгалуження відкритого метро від МГУ або від Сокольнічеської лінії. Принаймні, ентузіасти-дослідники, ризикуючи життям, знайшли кілька відгалужень від метро-1, що упираються в наглухо задраєні ворота, зокрема, між станціями «Спортивна» та «Університет». Також секретні лінії метро-2 ведуть до всіх аеропортів та до багаточисельних секретних бункерів Сталіна, модернізованих та підтримуваних у робочому стані за наказами сучасних російських керівників найвищого рангу.
Рух по першій лінії московського метрополітену було відкрито у 1935 році, а будівництво його офіційно розпочалося 1934-го, та не виключено, що фактично великий обсяг підземних робіт був проведений задовго до того, а оголошення про будівництво метрополітену було вимушеним кроком через витік інформації про нечувану підземну будівельну активність під столицею Радянського Союзу.
Під час другої світової війни надійність метрополітену, як стратегічної захисної споруди, отримала блискуче підтвердження. Адже підземелля стало надійним сховищем не лише для Головнокомандувача радянського війська Сталіна та інших радянських керівників та воєначальників, а й для простих громадян. З 1941 по 1943 роки станції метро використовувалися, як бомбосховища, причому, частина людей переховувалася в них «безвилазно». Були тут і їдальні (головним чином, польові), і спальні. Був навіть пологовий будинок, в якому народилося на світ більше двохсот немовлят.
Інші станції використовувалися, як виробничі цехи, що випускали боєприпаси та чималий спектр військової продукції. Кажуть, що перед працівниками таких підземних цехів навіть виступав Сталін, що приїхав по одній з ліній метро-2.
Головний бункер радянського Верховного головнокомандувача на глибині 18 метрів мав таку товщину стін, що він міг би бути зруйнованим хіба що в разі прямого попадання потужної ядерної бомби, а в ті далекі воєнні часи зробити це взагалі було неможливо.
Між тим, вже у наші часи метро, продовжуючи зберігати за собою статус гігантської захисної споруди, потроху саме починає створювати небезпеку Москві на всіх її надземних та підземних щаблях. Станції та тунелі, збудовані одними з перших, вже не витримують навантажень від безлічі новобудов та потоків автомобілів, надто у центрі Москви. Важко уявити, якою катастрофою може обернутися обвал на станції чи в тунелі метро, послугами якого за день користується понад дев’ять мільйонів людей!
Після метро продовжую свій шлях по Москві наземним транспортом. І тут виявляється, що до поїздки в звичайному московському автобусі я не готовий. Не одразу мені стає зрозумілим, що та як, бо всередині автобуса, за автобусними східцями, поруч з кабіною водія, змонтовано «вертушку», подібну до «вертушок» метро. Для того, щоб опинитися в салоні, треба спочатку купити у водія картку-талон і закомпостувати її в реєстраторі, після чого «вертушка» пропускає пасажира всередину автобуса. Коли автобус набивається вщерть, черговий пасажир, що вже встиг оплатити проїзд, не може пройти до салону, бо його попередник не в змозі протиснутися далі і звільнити «вертушку». Починається штовханина та з’ясування стосунків між фігурантами драми під назвою «Посадка до автобусу». Між тим, інші пасажири, ті, що вже закінчили свій шлях, змушені терпляче перечікувати всі ці перипетії всередині автобусу, бо вихід пасажирів здійснюється через задні двері лише після закінчення входу, щоб не дати можливості «зайцям» заскочити до салону через задні двері автобуса.
І після цього дехто стверджує, що екзотика чекає на нас лише в далеких країнах на інших континентах?
Покінчивши свої московські справи й зайнявши місце в поїзді, що рушав з Москви до України, я дивився у вікно і розмірковував: як же швидко уклад життя стає таким відмінним у країнах, що зовсім недавно були складовими однієї великої імперії!