Дорога життя (надруковано в "Акцентах" у грудні 2006 р.)

Коли ми усвідомлюємо, що в нашому житті надто багато речей іде наперекосяк, ми не в останню чергу звертаємо свої погляди до Києва.
Київ є центром політичного життя, тут працюють вищі органи державної влади, тут приймаються доленосні рішення, що впливають на життя кожного українця. Тут відбуваються революції і контрреволюції. Київ – це могутній промисловий та бізнесовий центр, що втягнув і продовжує втягувати до своєї орбіти мільйони людей та мільярди гривень та інших умовних і безумовних одиниць. Київ – це велетенський ненаситний ринок збуту товарів, від хліба і сала до елітних автомобілів і фешенебельних апартаментів.
Втративши в післяперебудовчі часи джерела існування, ніжинці масово поринули до столиці.
Автор цих рядків належить до тієї категорії людей, яких втрата постійного заводського заробітку захопила зненацька і означала повну втрату доходів. Перебудовуватися, шукати шляхів для виживання доводилося "на бігу". Не обійшлося без того, щоб попрактикуватися і в реалізації на стихійних та упорядкованих ринках Києва власноруч вирощеної картоплі, і в продажу газет в електричках, і в тривалому, спочатку невдалому, пошуку роботи на столичних підприємствах. Потім була і робота на постійному робочому місті на пристойних столичних підприємствах.
Кожного разу шлях до порятунку пролягав через вокзал, а до нього – через залізничний міст, який для мене, як і для багатьох ніжинців, перетворився на справжню дорогу життя.
Та останнім часом цей вираз набув нового забарвлення, оскільки залізничний міст, принаймні, своєю пішохідною частиною, перетворився на справжню пастку. Тут і там зяють провали, числом не менше десяти, і через деякі з них, оступившись, може провалитися не те що дитина, а навіть і доросла людина. І це на мосту 10-метрової вишини через багаторядну електрифіковану залізницю з інтенсивним рухом потягів! Страшно навіть уявити собі можливі наслідки одного необережного кроку безпечного пішоходу. Додайте до цього те, що ранками на мосту буває товкотнеча від людей, що спізнюються на електричку, а увечері увага притуплена втомою. Часом, хоч і не часто, міст буває увечері або вночі неосвітленим, і тоді помітити провали в пішохідній частині особливо важко, тим більше, коли очі сліплять фарами зустрічні автомобілі.
Що це: жорстоке випробування ніжинців на уважність? Чи єзуїтський засіб стримування втечі кадрів з міста? А, може, ці пастки не ліквідовуються навмисно, щоб ускладнити винос ялинок з приміського лісу у передноворічний період? Якщо так, то цей захід був спланований дуже заздалегідь, оскільки провали почали масово з'являтися на мосту, як мінімум, півроку тому, а окремі налічують вже не перший рік свого існування. На користь зловісного задуму говорить і те, що про небезпеку на мосту не сповіщає жоден плакат або бодай малесеньке оголошення, провали ніяк не огороджені і навіть не позначені.
Невже, до якихось конкретних дій з усунення небезпеки справа дійде лише після того, як на мосту станеться трагедія, до якої, буквально, один лише крок?